свій

своя́, своє́, займ. присв.

1) Який належить собі, який є у себе. || Стос. до себе. || у знач. ім. своє́, свого́, с. Те, що торкається безпосередньо себе, стосується себе. || Власт. собі. || Здійснюваний, виконуваний і т. ін. самою особою, особисто, самостійно. || Який є особистим майном, власністю; власний. Додержувати свого слова. Залишатися при своїй думці. Знати своє місце.

••

Свої́ми слова́ми — не дотримуючись слів, висловів прочитаного, почутого.

Сказа́ти своє́ сло́во — виявити себе в якійсь справі, відіграти певну роль у чомусь, унісши щось оригінальне, особисте.

Стоя́ти на своє́му — дотримуючись певних поглядів, думок, обстоювати їх.

Трима́тися свого́ — наполегливо домагатися чого-небудь, не йдучи ні на які поступки.

2) Який перебуває в родинних, дружніх або інших близьких стосунках чи пов'язаний з місцем постійного проживання, спільною працею, спільними переконаннями і т. ін. || у знач. ім. свій, свого́, ч.; своя́, своє́ї, ж.; своє́, свого́, с.; свої́, свої́х, мн. Той, хто перебуває в родинних, дружніх або інших близьких стосунках чи пов'язаний місцем постійного проживання, спільною працею, спільними переконаннями і т. ін.

3) Власт. тільки цій особі, цьому предметові; особливий, своєрідний. || у знач. ім. своє́, свого́, с. Те, що властиве тільки цій особі, цьому предметові. || Не чужоземний, не запозичений, не чужий; рідний, вітчизняний. || у знач. ім. своє́, свого́, с. Те, що не є чужоземним, запозиченим, чужим; рідне, вітчизняне. || Природний, не штучний.

4) Належний, відповідний. Іти своєю чергою. Не при своєму розумі.